У тебе є мрія побудувати блискучу кар’єру? Нуль – це твоя відправна точка, а далі все залежить лише від тебе: чи так і залишитися на цій відправній точці, чи побудувати вдалу кар’єру. Що потрібно зробити для підкорення кар’єрних вершин, читай далі.

Перш за все, для того щоб досягти цілей, потрібно вірити в себе та впевнено йти до своєї мети. Це буде складний шлях, але якщо знаєш чого хочеш, мрія обов’язково здійсниться.

Звичайно, для того щоб досягти певних кар’єрних результатів, потрібно багато часу приділяти роботі, намагатися кожного дня вдосконалювати свої знання в тій сфері, яка тобі до душі.

Книги, тренінги, семінари – це твої інструменти, і від того, як швидко навчишся ними користуватися, залежатиме твій професійний рівень. Ще одна корисна порада – читай професійні періодичні видання. Майже кожна галузь має свої спеціалізовані журнали чи газети і, вивчаючи їх, ти знатимеш усі останні тренди.

Головне правило – постійно вдосконалюйся, ніколи не зупиняйся... і ти обов’язково досягнеш свого кар’єрного Олімпу.

Є бажання побудувати професійну кар’єру, але не знаєш, з чого почати? Завітай до служби зайнятості та пройди профорієнтаційні тести, які допоможуть зрозуміти, до чого в тебе є схильність. Якщо ж ти вже маєш професію – ми обов’язково підберемо тобі вакансію.

Регулювання проходження працівником випробувального терміну є надзвичайно важливим, оскільки від цього залежить подальший розвиток трудових відносин. На працівника в період випробування поширюються загальні норми трудового законодавства, зокрема й щодо оплати праці. Водночас припинення трудових відносин відбувається в спрощеному порядку. Але не слід думати, що в роботодавця існує повна свобода дій. Державний центр зайнятості звертає увагу працівників та роботодавців на те, якими положеннями Кодексу законів про працю України, Закону України «Про державну службу» та офіційними роз’ясненнями варто керуватись при встановленні й проходженні випробування.

Особлива процедура погодження випробування
Умова про встановлення випробування має бути зазначена в трудовому договорі або наказі про прийняття на роботу, під яким працівник розписується, засвідчуючи тим самим погодження умови про випробування та його тривалості (інші форми погодження умови про випробування зазначаються в листі Міністерства соціальної політики України від 04.04.2012 р. №54/06/187-12 «Щодо звільнення працівника, який не витримав випробування»).

Заборона встановлення випробування для певних категорій осіб
Випробування не встановлюється при прийнятті на роботу:

1) осіб, які не досягли вісімнадцяти років;

2) молодих робітників після закінчення професійних навчально-виховних закладів;

3) молодих спеціалістів після закінчення вищих навчальних закладів;

4) осіб, звільнених у запас з військової чи альтернативної (невійськової) служби;

5) осіб з інвалідністю, направлених на роботу відповідно до рекомендації медико-соціальної експертизи;

6) осіб, обраних на посаду; переможців конкурсного відбору на заміщення вакантної посади;

7) осіб, які пройшли стажування при прийнятті на роботу з відривом від основної роботи;

8) вагітних жінок;

9) одиноких матерів, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю;

10) осіб, з якими укладається строковий трудовий договір строком до 12 місяців;

11) осіб, які приймаються на тимчасові та сезонні роботи;

12) внутрішньо переміщених осіб;

13) при прийнятті на роботу в іншу місцевість;

14) при переведенні на роботу на інше підприємство, в установу, організацію;

15) в інших випадках, передбачених законодавством (ст. 26 КЗпП). Працівники, що приймаються на роботу, повинні наперед повідомити роботодавця про право на звільнення від проходження випробування й надати підтвердні документи.

Обмеження тривалості випробування
Строк випробування при прийнятті на роботу, якщо інше не встановлено законодавством України, не може перевищувати трьох місяців, а в окремих випадках, за погодженням з відповідним виборним органом первинної профспілкової організації, - шести місяців. Строк випробування при прийнятті на роботу робітників не може перевищувати одного місяця. До строку випробування не зараховуються дні, коли працівник фактично не працював, незалежно від причин (ст. 27 КЗпП). Після того, як працівник відпрацював термін випробування, видавати наказ роботодавця про успішне проходження випробування не потрібно. Працівник просто вважається таким, що пройшов випробування, й подальше звільнення допускається на загальних підставах, визначених трудовим законодавством.

Спеціальні положення щодо проходження випробування державними службовцями
Для державних службовців випробування встановлюється строком від одного до шести місяців. При призначенні особи на посаду державної служби вперше встановлення випробування є обов’язковим. У разі встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді суб’єкт призначення попереджає державного службовця про звільнення у письмовій формі не пізніше, ніж за сім календарних днів (ст. 33 Закону України «Про державну службу»). Національне агентство України з питань державної служби у своєму роз’ясненні від 15.09.2017 №30-р/з наголосило, що Законом не передбачено скорочення вже встановленого строку випробування.

Специфіка припинення трудового договору в період випробування.
У разі встановлення власником або уповноваженим ним органом невідповідності працівника займаній посаді, на яку його прийнято, або виконуваній роботі він має право протягом строку випробування звільнити такого працівника, письмово попередивши його про це за три дні (ст. 28 КЗпП). Претензії до роботи працівника мають бути зафіксовані в письмовій формі, звертають увагу фахівці Державної служби України з питань праці. В інтересах роботодавця вказати критерії, якими він керувався, і конкретні недоліки, які були допущені працівником. У судовій практиці трапляються випадки, коли навіть винесення догани за порушення трудової дисципліни не слугувало підставою для визначення невідповідності займаній посаді протягом строку випробування. Оскільки звільнення через непроходження випробування (п. 11 ст. 40 КЗпП) є таким, що відбувається з ініціативи роботодавця, то в таких випадках діє заборона звільнення під час тимчасової непрацездатності та перебування у відпустці. Втім, звільнення за результатами випробування не потребує погодження профспілки (ст. 43-1 КЗпП). В інших аспектах процедура не відрізняється (видається наказ про звільнення, вноситься запис до трудової книжки, проводиться остаточний розрахунок).

Згідно зі статтею 46 Закону України «Про зайнятість населення» підходящою для безробітного вважається робота, що відповідає освіті, професії (спеціальності), кваліфікації особи з урахуванням доступності транспортного обслуговування, встановленої рішенням місцевої державної адміністрації, виконавчого органу відповідної ради.

Заробітна плата повинна бути не нижче розміру заробітної плати такої особи за останнім місцем роботи з урахуванням середнього рівня заробітної плати, що склався у регіоні за минулий місяць, де особа зареєстрована як безробітний.

Під час пропонування підходящої роботи враховується тривалість роботи за професією (спеціальністю), кваліфікація, досвід, тривалість безробіття, а також потреба ринку праці.

Для безробітних, які не мають професії, або таких, що працювали на роботах, які не потребують спеціальної підготовки, та перебувають на обліку в установах державної служби зайнятості, більш як шість місяців, підходящою роботою також вважається участь у громадських та інших роботах тимчасового характеру, тривалість яких перевищує один місяць.

Для громадян, які бажають відновити трудову діяльність після тривалої (більш як 12 місяців) перерви (крім громадян, яким до досягнення загальновстановленого пенсійного віку залишилося два і менше років), підходящою роботою також вважається участь у громадських роботах, а також інших роботах тимчасового характеру, що відповідають їх освіті, професії (спеціальності), професійному досвіду, зокрема за спорідненими професіями, та тривають понад один місяць.

Якщо ви зареєстрований безробітний і відмовляєтеся від двох пропозицій підходящої роботи, то центр зайнятості припиняє вашу реєстрацію як безробітного.

Коли ви вперше шукає роботу, при цьому не маєте професії (спеціальності) і відмовляєтеся від двох пропозиції проходження професійного навчання, у такому випадку центр зайнятості також припиняє вашу реєстрацію в службі.

ВАЖЛИВО!
Наступна реєстрація в службі зайнятості можлива лише через 90 днів.

Особи з інвалідністю мають рівні права у сфері праці й зайнятості з іншими категоріями населення. При цьому залучення таких людей до трудової діяльності вимагає надання їм додаткових переваг. Законодавством передбачено низку гарантій, спрямованих на реалізацію трудового потенціалу осіб з інвалідністю. Державна служба зайнятості прагне нагадати про пільги для цієї особливої категорії працездатних людей.

Пільгові умови працевлаштування
Для підприємств, установ, організацій та фізичних осіб-підприємців, які використовують найману працю, встановлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю. Такий норматив становить 4% середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо штат становить від 8 до 25 осіб, – у кількості одного робочого місця (ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні»). У разі працевлаштування за направленням центру зайнятості безробітних з числа осіб з інвалідністю, віднесених Законом України «Про зайнятість населення» до громадян, які недостатньо конкурентоспроможні на ринку праці, на нове робоче місце строком не менше ніж на 2 роки, роботодавцю щомісяця компенсуються фактичні витрати у розмірі єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за відповідну особу за місяць, за який він сплачений. Докладніше це питання врегульовується порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2013 № 347. Варто зазначити, що при працевлаштуванні осіб з інвалідністю, направлених на роботу відповідно до рекомендації медико-соціальної експертизи, випробування не встановлюється (ст. 26 Кодексу законів про працю України).

Пристосування умов праці до фізичних можливостей людини
Підприємства, установи та організації, які використовують працю осіб з інвалідністю, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації та вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників (ст. 12 Закону України «Про охорону праці»). Підприємства, установи та організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів (або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів) у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення тощо з урахуванням можливостей особи з інвалідністю ( це передбачає ст. 17 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні»). Стаття 18 зазначеного Закону передбачає, що особам з інвалідністю, які не мають змоги працювати на підприємствах, в установах та організаціях, державна служба зайнятості сприяє в працевлаштуванні з умовою про можливість виконання роботи вдома. На прохання осіб з інвалідністю їм може встановлюватися неповний робочий день або неповний робочий тиждень (ст. 172 КЗпП).

Необхідність дотримання медичних рекомендацій
Робота осіб з інвалідністю у нічний час допускається лише за їх згодою і за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям (стаття 55 КЗпП). Залучення осіб з інвалідністю до надурочних робіт теж можливе лише за їх згодою і за умови, що це не суперечить рекомендаціям медико-соціальної експертної комісії (стаття 63 КЗпП). Відмова в укладенні трудового договору або в просуванні по службі, звільнення за ініціативою роботодавця, переведення особи з інвалідністю на іншу роботу без її згоди з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан його здоров’я перешкоджає виконанню професійних обов’язків, загрожує здоров’ю і безпеці праці інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров’я осіб з інвалідністю (ст. 17 Закону «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні»). Якщо стан здоров'я перешкоджає продовженню цієї роботи, то працівник може бути звільнений на підставі п. 2 ст. 40 КЗпП (якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу). Розмір вихідної допомоги у разі звільнення не може бути менше середнього місячного заробітку (ст. 44 КЗпП).

Сприятливі умови надання відпусток
Особам з інвалідністю I і II груп надається щорічна основна відпустка тривалістю 30 календарних днів, а особам з інвалідністю III групи – 26 календарних днів (ст. 6 Закону України «Про відпустки»). Щорічна відпустка повної тривалості до настання шестимісячного терміну безперервної роботи в перший рік роботи на підприємстві за бажанням працівника надається особі з інвалідністю відповідно до п. 2 ч. 7 ст. 10 Закону про відпустки. Особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік (ст. 16-2 Закону про відпустки).

Особливості набуття статусу безробітного
Статусу безробітного може набути особа з інвалідністю, яка не досягла встановленого законодавством пенсійного віку та отримує пенсію по інвалідності або соціальну допомогу відповідно до законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю» та «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю» та яка офіційно працювала та сплачувала внески не менш ніж 6 місяців до моменту реєстрації в державній службі зайнятості. Реєстрація особи з інвалідністю здійснюється на підставі поданих нею рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів.

Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи особі з інвалідністю відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у людини кваліфікації та знань, з урахуванням її можливостей та побажань (ст. 18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні»).

Може, адже зареєстрованому безробітному видається направлення на працевлаштування, в корінці якого роботодавцем зазначається інформація про прийом на роботу з посиланням на відповідний наказ.

Видача направлень на роботу здійснюється на підставі поданих роботодавцем звітів про наявність вільних робочих місць. Такі дані є інформацією про легальну роботу.

Для пошуку роботи не обов’язково реєструватися як безробітному в центрі зайнятості. Є можливість отримувати інформацію про вакансії з Інтернет- сторінки ДСЗ. До речі, сайт служби дозволяє отримувати інформацію не тільки з комп’ютера, а й з мобільних телефонів, що мають доступ до мережі Інтернет.

Інформація про вакансії розміщується на сайті зі звітів роботодавців і є інформацією про легальні трудові відносини. Користувачі соціальної мережі Фейсбук також мають можливість ознайомитись з інформацією про окремі вакансії на сторінці ОЦЗ.

Іншим шукачам роботи рекомендується користуватись інформацією про легальні трудові відносин, що розміщується на сайтах служби, зокрема у рубриці «Правовий порадник шукача роботи» на сторінці ОЦЗ у соціальній мережі Фейсбук.

При прийомі на роботу роботодавець не має права вимагати від особи одночасно з поданням заяви про прийом на роботу і подання заяви про звільнення за власним бажанням без зазначення дати такого звільнення.

Щодо Приватних агентств зайнятості (ПАЗ) законодавством про зайнятість населення передбачено, що можуть діяти 3 види агентств.

Перший вид агентств – це агентства, які надають посередницькі послуги з працевлаштування за кордоном. Діяльність таких агентств ліцензується Мінсоцполітики і регулюється ліцензійними умовами, затвердженими відповідною постановою КМУ. Ліцензіат зобов’язаний, серед іншого, розмістити у приміщенні завірену ним інформацію про характер майбутньої роботи, умови праці у державі працевлаштування. Ліцензіат подає копію завіреного іноземним роботодавцем проекту трудового договору до Міністерства для отримання ліцензії. Копія укладеного клієнтом трудового договору з іноземним роботодавцем має зберігатись у ліцензіата протягом 3-х років після закінчення його дії.

Другий вид агентств – це агентства, які надають посередницькі послуги з працевлаштування в Україні. Діяльність таких агентств не ліцензується. Інформація про них вноситься до переліку, що ведеться Центральним апаратом Державної служби зайнятості. З переліком є можливість ознайомитись на сайті служби. Такі агентства зобов’язані надавати громадянам повну та достовірну інформацію про попит роботодавця на робочу силу, його вимоги щодо кваліфікації, досвіду роботи, про умови, характер роботи та оплату праці. Агентства не мають права свідомо здійснювати набір, працевлаштування або наймання працівників для робіт, пов’язаних з неприйнятними небезпеками і ризиками, а також для робіт, на яких працівники можуть стати жертвами зловживань чи дискримінації будь-якого характеру.

Таким агентствам забороняється отримувати від громадян гонорари, комісійні та інші винагороди. Оплата їх послуг здійснюється виключно роботодавцем.

Агентства, які подали до центрів зайнятості області річну звітність про працевлаштованих за їх сприянням шукачів роботи, ні в 2018, ні в 2017 роках не звітували про надання посередницьких послуг з працевлаштування в Україні.

Третій вид агентств – це суб’єкти господарювання, які наймають працівників для подальшого виконання ними роботи в іншого роботодавця на умовах трудових договорів. Такі суб’єкти ще називаються агентствами трудового лізингу.

Працівник оформлює трудові відносини з агентством, а виконує трудову функцію у іншого роботодавця. При цьому особа повинна мати всі основні трудові права на рівні з працівниками відповідного підприємства. Розмір заробітної плати має бути у такого працівника не нижчим, ніж розмір зарплати, яку отримує працівник безпосередньо у роботодавця.

Якщо приватне агентство зайнятості дотримується вимог законодавства про зайнятість населення, слід розраховувати, що шукачі роботи будуть працевлаштовані на легальні робочі місця.

До основних завдань державної служби зайнятості належить сприяння громадянам у підборі підходящої роботи і надання роботодавцям послуг з добору працівників. Таким чином центри зайнятості виконують функцію державного посередника на ринку праці.

Рішення щодо прийому на роботу її шукача, навіть і направленого центром зайнятості, приймається роботодавцем. Роботодавець може проводити співбесіди з кандидатами на працевлаштування з метою визначення відповідності їх професійних знань, вмінь та навичок встановленим вимогам.

Як висновок такої співбесіди, роботодавець може прийняти рішення про прийом особи на роботу, а може і відмовити у прийомі.

Законодавство, надаючи роботодавцю право на прийняття остаточного рішення щодо прийому на роботу особи, одночасно і захищає шукача роботи від неправомірної відмови у прийомі на роботу.

Зокрема, така заборона передбачена Кодексом законів про працю України. Забороняється також відмовляти жінкам у прийнятті на роботу з мотивів, пов’язаних з вагітністю або наявністю дітей, віком до трьох років.

Якщо, все ж таки, така відмова відбувається, то роботодавець зобов’язаний повідомити про причину відмови у письмовій формі. Жінка може оскаржити відмову у судовому порядку.

Роботодавцям забороняється вимагати від осіб, які шукають роботу, подання відомостей про особисте життя.

В оголошеннях про вакансії, що зокрема друкуються у пресі чи розміщуються на сайтах, роботодавцям забороняється зазначати обмеження щодо віку кандидатів, пропонувати роботу лише жінкам або лише чоловікам.

Маючи право на самостійний вибір претендента на роботу, роботодавці мають і обов’язок дотримуватись квоти працевлаштування громадян окремих категорій.

Так, встановлена 4-відсоткова квота для працевлаштування осіб з інвалідністю та 5-відсоткова квота для працевлаштування молоді, що вперше шукає роботу, осіб передпенсійного віку, осіб, звільнених після відбуття покарання, батьків з дітьми певного віку, дітей-сиріт, учасників бойових дій.

Роботодавцям слід враховувати, що у разі відмови у прийомі на роботу осіб квотних категорій, центри зайнятості повідомляють органи Держпраці про такі факти.

А якщо роботодавець не дотримується квоти, то такі відмови є підставою для накладення штрафної санкції.

Вирішуючи питання прийому на роботу кандидата роботодавець має право проводити з ним співбесіду з метою визначення відповідності його професійних знань, вмінь та навичок встановленим вимогам. Не завжди, за результатами такої співбесіди, у роботодавця є можливість встановити чи в повній мірі відповідає працівник роботі, яка йому доручається. В таких випадках, при укладенні трудового договору може бути обумовлене угодою сторін випробування. Умова про випробування повинна бути застережена в наказі про прийняття на роботу.

Період випробування на працівника поширюється законодавство про працю. В тому числі це стосується оплати праці. Умова щодо виплати заробітної плати в період випробування є обов’язковою.

Нормами Кодексу законів про працю України визначені категорії громадян для яких випробування не може бути встановлене.

Це, зокрема, неповнолітні, молодь після закінчення професійно-технічних та вищих навчальних закладів, особи, які пройшли стажування з відривом від основної роботи, особи з інвалідністю, направлені на роботу відповідно до рекомендації МСЕК, особи, з якими укладається строковий трудовий договір строком до 12 місяців, внутрішньо переміщені особи.

Строк випробування не може перевищувати 3-х місяців, а в окремих випадках, за погодженням з профспілками, не може перевищувати 6 місяців.

Одним із різновидів професійного навчання зареєстрованих безробітних є стажування. Таке стажування є підвищенням кваліфікації безробітного з метою набуття практичних умінь та навичок для виконання професійних обов’язків за професією або на посаді, на яку претендує безробітний у роботодавця.

В період стажування зареєстрований безробітний продовжує отримувати допомогу по безробіттю, якщо її строк виплати не закінчився.

Отримання допомоги по безробіттю не є замінником заробітної плати. Під час стажування особа не може безпосередньо працювати. Така особа підвищує свою кваліфікацію та набуває практичні навички.

Наприклад, якщо мова йде про стажування на посаді продавця продовольчих товарів, то безробітний не може самостійно торгувати в магазині.Він має набувати практичні навички поряд з основним працівником. Зрозуміло, що при цьому він і виконує певну роботу. Стажування оформлюється відповідними документами.

Статтею 24-1 Кодексу законів про працю України було передбачено, що у тижневий строк з моменту фактичного допущення працівника до роботи підприємець мав зареєструвати укладений у письмовій формі трудовий договір у державній службі зайнятості. З 01.01.2015 року зазначена норма втратила чинність. Трудові договори не потрібно реєструвати в центрах зайнятості.

Ті працівники, які зареєстрували трудові договори раніше і звільняються зараз з роботи, мають можливість звернутись з підприємцями для зняття договорів з реєстрації, відповідні записи будуть внесені до договору та трудової книжки працівника. Наказ Міністерства праці та соціальної політики України, яким затверджено порядок реєстрації трудового договору, на поточний момент не скасовано.

Договір підприємця з найманим працівником має бути оформлений обов’язково в письмовій формі. При цьому фізичні особи-підприємці можуть використовувати форму договору, яка затверджена наказом Мінпраці та соцполітики. Пункти щодо реєстрації в центрах зайнятості договорів необхідно виключити.

Щодо роботи у підприємців слід також зазначити, що на відміну від роботи у юридичної особи, трудова книжка зберігається на руках у працівника. Відміна процедури реєстрації трудових договорів в ДСЗ не скасувала цю норму інструкції про порядок ведення трудових книжок.

Порядком реєстрації безробітних передбачено, що реєстрація безробітного припиняється з початку зайнятості особи. Під такою зайнятістю мається на увазі, зокрема, працевлаштування за наймом на умовах трудового договору, укладення цивільно-правового договору про виконання робіт чи надання послуг. Реєстрація безробітного припиняється також у разі встановлення факту виконання ним оплачуваної роботи чи надання послуг.

Оптимальним, при працевлаштуванні безробітного, є повідомлення ним безпосередньо центру зайнятості про такий факт. Якщо безробітний працевлаштований за направленням ЦЗ, він подає корінець такого направлення, заповнений роботодавцем. Якщо безробітний працевлаштувався самостійно, він повідомляє про це кар’єрного радника та подає заяву про припинення реєстрації. При цьому вносяться записи до його трудової книжки про припинення виплати допомоги по безробіттю, у разі якщо така виплата ще не закінчилась.

Окрім повідомлення про свій факт працевлаштування самим безробітним, ЦЗ отримує таку інформацію також в результаті розслідування страхових випадків і отримання інформації з персоніфікованої звітності про сплату єдиного внеску. Проходить певний проміжок часу, але в будь-якому випадку така інформація надходить до ЦЗ.

Безробітним рекомендується не допускати одночасного отримання ДБ та працевлаштування і своєчасно інформувати про це ЦЗ.

Якщо така інформація приховується, то безпідставно отриманні кошти будуть стягнуті з безробітного.

У випадку працевлаштування без належного оформлення трудових відносин зрозуміло, що дані персоніфікованого обліку до ЦЗ не надійдуть. Але, як вже було зазначено, встановлення факту виконання безробітним оплачуваної роботи чи надання послуг є підставою для припинення його реєстрації в ЦЗ. Інформація про такі факти, зокрема, може надійти від органів Держпраці, які проводять контрольні заходи щодо легалізації трудових відносин. Тому, якщо такі факти будуть встановлені, безпідставно отриману допомогу по безробіттю також слід буде повернути.