На початку ХХ століття Україна пережила кілька голодоморів, найбільш страшний з них у період 1932 – 1933 років. Крізь десятиліття спомин про ті страшні роки несуть нам світлини знесилених, виснажених людей і спогади очевидців. Важко повірити, що таке взагалі було можливим у країні, де багатющі чорноземи і вмілі працьовиті люди. Це той урок для нас з вами, про який варто пам’ятати завжди. Завжди бути напоготові, аби відстояти своє право на суверенітет і незалежність, відстояти своє право на вільне життя.

Нині ми з упевненістю можемо сказати, що наша держава змогла оговтатися від тих страшних ударів долі, ми впевнено рухаємося вперед, розбудовуємо громадянське суспільство, закладаючи міцні підвалини для прийдешніх поколінь.

У День пам'яті жертв голодоморів схилімо ж голови перед невинно убієнними і закатованими. Вічна пам'ять усім, над ким не змилувалася голодна смерть.