Олександр Петік: До розв’язання проблем, які має сьогодні Смоліне, слід залучати і парламентарів від Кіровоградщини. Тих, хто готовий захищати економічні інтереси області
В обласній державній адміністрації відбулася робоча зустріч голови ОДА Олександра Петіка та генерального директора державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" Олександра Сорокіна. Участь у ній взяли також директор Інгульської шахти, що входить до складу ГЗК, депутат обласної ради, голова постійної комісії з питань промисловості, інноваційно-інвестиційного розвитку, енергоефективності, транспорту та комунікацій Равіль Агліулін та радник голови ОДА, в недалекому минулому голова обласної ради (його тричі обирали на цю посаду), фахівець з гірничої справи, кандидат економічних наук Микола Сухомлин.
Необхідність такої робочої зустрічі підказало саме життя. На Кіровоградщині, як відомо, знаходяться три уранові шахти – Інгульська в Кіровоградському районі, Смолінська та Новокостянтинівська у Маловисківському районі, що входять до складу Східного ГЗК у статусі його структурних підрозділів. Для територій, де шахти розташовані, це підприємства-годувальники – як для місцевих жителів, так, безумовно, і для місцевого бюджету. На двох територіях (у Маловисківському районі) шахтне виробництво є основним, по суті, базовим: саме воно дає більшості мешканців роботу, заробітну плату, а значить матеріальний добробут у домі і певну впевненість у завтрашньому дні. Зупинка такого виробництва – це НП далеко не місцевого масштабу. В сьогоднішніх умовах втрата роботи – велика проблема, а в населеному пункті, де практично все зав’язане на одному підприємстві (у даному випадку шахті) – це дуже велика проблема, адже інших варіантів працевлаштування практично немає.
Тому основна тема розмови в облдержадміністрації стосувалася нагальних проблем селища Смоліного, що в останні тижні стало "гарячою точкою" на карті області відразу з кількох причин.
По-перше, місцеві жителі вкрай стривожені тим, що шахта – на межі закриття.
По-друге, за борги з електроенергії районна виконавча служба заарештувала рахунки місцевого КП "Енерговодоканал", що забезпечує жителів селища водою. Поки що вода у кранах є, але чи буде завтра – невідомо, оскільки коштів у підприємства для погашення боргу немає.
По-третє, сказані на прес-конференції головою ОДА і розтиражовані засобами масової інформації слова про те, що завод з виробництва ядерного палива, який будується нині поблизу Смоліного, може бути перенесено у Жовті Води, занепокоїли багатьох, у тому числі селищну раду. Адже для території, де вже постає проблема безробіття, це не просто втрата недобудованого об’єкту, це втрачені перспективи для створення нових робочих місць та майбутніх фінансових надходжень до місцевого бюджету.
По кожному з цих гострих питань генеральний директор ДП "СхідГЗК" Олександр Сорокін досить детально проінформував, яка реальна ситуація нині, що планується зробити завтра для того, щоб вирішити проблему, і яких заходів для цього керівництво гірничо-збагачувального комбінату вживає. Не оминув, звичайно, й проблеми уранової галузі загалом, що в останні роки, як з’ясувалося, теж значно загострилися.
Поточний стан та перспективи розвитку урановидобувної галузі в Україні. За словами Олександра Сорокіна, із зміною ситуації в державі та пов’язаною з цим зміною керівників Міненерговугілля та Національної атомної енергогенеруючої компанії "Енергоатом", на щастя, змінилось і ставлення до уранової галузі. Минулого року ГЗК реально був на грані зупинки, оскільки "Енергоатом" відмовився купувати його продукцію (уранові концентрати), аргументуючи тим, що вона дорога.
На урановому ринку дійсно є продукція дешевша, зокрема казахська (ця країна є одним з лідерів уранового виробництва, посідаючи перше місце у світі по видобутку урану та друге – за обсягами розвіданих запасів і ресурсів), але способи добування руди в Казахстані і в Україні зовсім різні, що відчутно впливає на ціну готової продукції. Там дуже дешева технологія видобутку сировини, котра базується на методі підземного свердловинного вилуговування (у свердловини закачується розчин сірчаної кислоти). Такий метод, однак, є дуже шкідливим для екології, тому подібна дешевизна насправді досить дорого обходиться для навколишнього середовища. На одному із засідань МАГАТЕ прозвучала цифра, що площа закислених територій (тобто деградованих земель) у Казахстані дорівнює площі території Німеччини (понад 350 тисяч квадратних кілометрів).
Тобто з казахами дуже складно конкурувати в сенсі ціни (у нас інший метод видобутку уранової руди, до того ж вона не такої високої якості, як приміром, в Канаді), але крім грошового зиску, варто думати й про те, що ми залишимо після себе нащадкам, на якій землі вони житимуть, чим дихатимуть і як впливатиме все це на їхнє здоров’я.
Минулорічне протистояння з "Енергоатомом", коли, за словами Олександра Сорокіна, довелось "максимально розколихувати ситуацію", звертаючись до різних високих інстанцій, аби "не допустити розірвання з НАЕК взаємостосунків", завершилось для гірничо-збагачувального комбінату позитивним результатом: довгоочікуваний контракт було підписано. У цьому, переконаний гендиректор ГЗК, є і заслуга керівників обласної влади Кіровоградщини та Дніпропетровщини, які, зі свого боку, теж активно відстоювали в Києві інтереси уранового виробництва, за що їм велика вдячність.
Зараз комбінат виробляє на рік понад 950 тонн уранових концентратів, в контракті з "Енергоатомом" заплановано 1000 тонн. А в перспективі стоїть завдання виробляти 2 тисячі 400 тонн оксидних концентратів – це обсяг, який дозволить задовольнити річну потребу ядерної енергетики України, з урахуванням нинішньої кількості АЕС. Будуватимуться нові – потреба, звісно, зростатиме.
На фоні таких планів необхідно вирішити ще одне питання, котре, як вважає Олександр Сорокін, теж давно на часі. Це запровадження, а, вірніше, відновлення (оскільки вона вже існувала раніше) цільової надбавки до тарифу на відпуск електроенергії НАЕК "Енергоатом". Розмір такої надбавки досить невеликий, але завдяки цим відрахуванням формується спеціальний фонд, за рахунок якого можна фінансувати розвиток уранової галузі. Кошти ці вкрай потрібні. Адже, приміром, незважаючи на те, що Східний гірничо-збагачувальний комбінат є державним підприємством, за останні років п’ять фінансової підтримки з держбюджету комбінат фактично не отримав. Всі виробничі та інші видатки, які несе підприємство, – за рахунок власних коштів.
Але й їх не вистачає, і не вистачить, щоб продовжувати й надалі дотувати збиткову Смолінську шахту та запустити на повну потужність Новокостянтинівську, для розбудови якої необхідно вирішити ряд серйозних питань із залученням значного фінансового ресурсу.
Перспективи Смолінської та Новокостянтинівської шахт. За підсумками 2013 року результати виробничої діяльності трьох уранових шахт виглядають таким чином. Найуспішнішою, за словами Олександра Сорокіна, є Новокостянтинівська шахта, незважаючи навіть на те, що вона знаходиться в стані будівництва. Тобто, одна частина продовжує розвиватись, а інша – це вже сегмент промислової експлуатації. З нульовою рентабельністю працює Інгульська шахта, і працюватиме ще достатньо довго, з огляду на непогані запаси уранової руди в Центральному родовищі. А от щодо Смолінської шахти, то вона, як висловився керівник СхідГЗК, "допрацьовує своє". Будь-яке родовище має межі природного ресурсу, і в Смоліному склалася якраз така ситуація. Це об’єктивний процес, рано чи пізно так мало статися.
Який вихід із ситуації бачить керівництво ГЗК? Від радикальних методів вирішення питання, тобто закриття шахти і повного скорочення її працівників, тут відмовилися. У цьому запевнив голову облдержадміністрації Олександра Петіка генеральний директор комбінату. Хоча без часткового звільнення все ж не обійтись. Продовжувати тримати на плаву збиткове виробництво, коли вартість виготовлення уранових концентратів із руди Смолінської шахти вища навіть від ціни їх реалізації – це шлях в нікуди. Такого не витримає жодна економіка.
Тому, з огляду на те, що тут же, в Маловисківському районі, є ще одна шахта, і досить перспективна, один з можливих варіантів – приєднання Смолінської шахти до Новокостянтинівської. Він зручний тим, що створюється один структурний підрозділ, і в його рамках простіше здійснювати кадрову політику, у тому числі й по переміщенню фахівців – з виробництва, що не функціонує, на реально працююче. Тобто на Новокостянтинівській шахті можна буде працевлаштувати тих, то втратив роботу у Смоліному.
Обговорюється й інший варіант. Оскільки селище Смоліне має розвинуту інфраструктуру (по суті, це невелике містечко), то для того, аби не позбавляти місцевий бюджет звичних надходжень, можливо, нове об’єднання буде зареєстроване (матиме реєстраційну адресу) саме тут.
– Тобто, – зазначив Олександр Сорокін, – ми намагатимемось вирішити це непросте питання таким чином, щоб, по-перше, максимально працевлаштувати звільнених людей, по-друге, щоб Смоліне у фінансовому плані не постраждало.
Але, безумовно, все це треба добре продумати, прорахувати, оскільки сценарії виходу із ситуації обговорюються різні.
Щодо Новокостянтинівської шахти, то найбільша проблема тут – гроші, необхідність кредитних ресурсів, що в даний час є питанням непростим. Для успішного функціонування нового об’єкта (саме на цей підрозділ СхідГЗК покладає великі надії, Олександр Сорокін відверто зізнався: "Без Новокостянтинівської шахти комбінат би не вижив") потрібно вирішити три ключові проблеми: придбати підйомне устаткування і армувати шахтний ствол; ввести в дію потужну вентиляційну установку; збудувати залізницю.
За оцінкою фахівців, пусковий комплекс Новокостянтинівської шахти "коштує" приблизно до півтора мільярда гривень, а щоб вивести виробництво на проектну потужність, потрібно загалом 6,5 мільярда гривень. Гендиректор ГЗК вважає, що це не така вже й велика сума і цілком посильна, аби вирішити питання щодо кредиту в одному із серйозних банків. Певні напрацювання вже були, однак все змінили останні події. Кредитні гроші тепер доведеться шукати, а справа це непроста. Гірничо-збагачувальний комбінат є державним підприємством, тобто не підлягає корпоратизації та приватизації, його майно не можна брати в заставу, тому для банківських установ СхідГЗК – не дуже вигідний клієнт і на співпрацю вони йдуть не вельми охоче.
Однак шахту добудовувати треба, тому в розрахунок братимуться і майбутні кредитні кошти, і є, все-таки сподівання, на запровадження цільової надбавки до тарифу на відпуск електроенергії енергогенеруючою компанією "Енергоатом".
Перспективи щодо вирішення питання смолінського водоводу. Свого часу селищний водовід був частиною шахтної інфраструктури, як і деякі інші соціальні об’єкти. Але згодом, коли почалася епоха звільнення виробничої сфери від зайвих, невиробничих, навантажень, водопровід потрапив до переліку непрофільних активів підприємства і був виведений з його балансу.
Системою водопостачання жителів селища став опікуватись місцевий "Енерговодоканал". Однак, як і більшість комунальних підприємств, він роками тоне в боргах, чому сприяють, з одного боку, недобір планованих коштів, у зв’язку з недостатньою чисельністю абонентської мережі (при будівництві водоводу розрахунок був на 50 тисяч користувачів, зараз їх близько 10 тисяч), з іншого боку – великою проблемою є борги абонентів (не в останню чергу через досить високий тариф на послуги водопостачання та водовідведення).
На даний час ситуація набирає критичного характеру. Енергетики, не дочекавшись сплати боргу за використану електроенергію, подали позов до суду, виграли справу, а виконавча служба, на виконання судового рішення, наклала арешт на рахунки підприємства. Тобто заблокувала їх для будь-яких інших платежів, окрім погашення боргу.
Щодо населення та інших споживачів, то вода у кранах ще є, але як довго вона буде при подібній ситуації і чим гаситиме борги «Енерговодоканал» – сказати складно.
Тому, зрозуміла річ, голова ОДА поцікавився в Олександра Сорокіна, як він бачить вирішення даної проблеми. Адже, хай і в минулому, шахта має безпосередній стосунок до водопроводу, який споруджували з урахуванням водопотреби підприємства. Згодом воно перейшло на самостійне водозабезпечення і для себе проблему вирішило, однак в селищі живуть шахтарі – працівники комбінату.
Керівник ГЗК зазначив, що Смолінську шахту до відокремлення від централізованого водопостачання підштовхнула економіка, тобто цінова політика і тарифи. Були, окрім того, загальновідомі проблеми з неплатежами населення, що призводило до відключень води, перебоїв з її подачею. Тому на комбінаті поставили собі за мету – мати автономні об’єкти отримання комунальних послуг (це дешевше й комфортніше) – і цілеспрямовано йдуть цим шляхом.
Можливо, є резон таким же чином підійти й до вирішення питання забезпечення жителів селища водою? Приміром, за допомогою свердловини (якщо це можливо). Нині вода надходить здалеку, а це значні фінансові затрати та втрати води через діряві труби, що, як наслідок, позначається на собівартості послуги та відображається на тарифі.
Тобто питання, на думку Олександра Сорокіна, потребує ретельного вивчення, але й затягувати його в часі неможливо, враховуючи, що воно соціально значиме, тобто стосується повсякденної життєдіяльності людей.
Перспективи щодо добудови заводу по виробництву ядерного палива. Це питання знову в числі резонансних, як і насампочатку історії появи заводу, коли тривалий час велись дискусії – буде він чи не буде взагалі. Після того, як з’ясувалось, що все-таки буде, йшла уже менш публічна, але досить затята боротьба між Дніпропетровською та Кіровоградською областями за те, де ж завод будуватимуть. Керівництво СхідГЗК наполягало, що будувати слід у Жовтих Водах, поближче до уранопереробного виробництва. Натомість Кіровоградщина в особі колишнього голови ОДА відстоювала (і таки відстояла) можливість спорудження заводу на території області (поблизу Смоліного). Головний мотив: нове виробництво – це нові робочі місця, це заробітна плата, нові податкові надходження до бюджетів і т.д.
Початок будівництва додав надії смолінцям, що у них з’являється шанс знайти в майбутньому гідну роботу, з непоганим заробітком та іншими соціальними вигодами (згідно з озвученими раніше цифрами, планується, що на заводі будуть працювати близько 380 осіб, із них 40 – фахівці-науковці високого рівня). Тому повідомлення у ЗМІ про можливе перенесення будівельного майданчика до Жовтих Вод і викликало таке збурення.
Які ж дійсно перспективи у заводу? Чи продовжуватиметься його будівництво і хто ним займатиметься?
Це питання, за словами Олександра Сорокіна, не місцевого рівня. Хто надалі братиме участь у даному проекті (росіяни, французи чи американці) і на яких умовах, вирішують політики. А завод, безумовно, потрібен, як елемент диверсифікації виробництва та постачання ядерного палива (ТВЕЛів) на атомні електростанції України. Донині ми маємо лише зарубіжне паливо, тому наші АЕС в цьому плані залежні від чужого виробника.
У разі ж початку функціонування вітчизняного заводу з виробництва ТВЕЛів, на першому (початковому) етапі, допоки на підприємстві відбуватиметься впровадження новітніх технологій та навчання персоналу, діятиме складальне виробництво (ТВЕЛи складатимуться із завезених елементів). Згодом розпочнеться їх виробництво безпосередньо на заводі і з часом українські атомні електростанції будуть забезпечені ядерним паливом стовідсотково, а частину продукції планується навіть експортувати до Європи. Але все це – в перспективі.
Учасники зустрічі в облдержадміністрації під час обговорення піднятих у розмові питань виокремлювали певні важливі моменти, на які, за їх переконанням, також варто звернути увагу. Зокрема Микола Сухомлин, торкнувшись проблеми можливого закриття Смолінської шахти та працевлаштування колишніх шахтарів, нагадав, що подібна ситуація вже траплялася у 1986 році, коли сталася аварія на Чорнобильській АЕС (він на той час працював першим заступником голови виконкому Кіровоградської обласної ради народних депутатів). Тоді, з огляду на результати жахливої шкоди, яких завдала людям і природі атомна енергетика, розглядалося питання про можливе припинення видобутку уранової руди, тобто фактично про закриття уранових шахт. А щоб дати роботу їх працівникам, у Смоліному, зокрема, планувалося збудувати цегельний завод та трикотажну фабрику. Однак ці плани так і не були реалізовані.
Але подібний підхід, на думку Миколи Сухомлина, мабуть, варто брати до уваги (навіть у перспективі) на тих територіях, де є монопольний роботодавець, де ринок праці не диверсифікований і в разі подібних, як у Смоліному, ситуаціях це може привести не тільки до якихось фінансових втрат, а до соціального вибуху. Люди втратили роботу, іншої немає – і цим все сказано. Можливо, слід подумати, про якусь спеціальну програму…
Генеральний директор СхідГЗК Олександр Сорокін, зі свого боку, ще раз підтвердив, що "ніхто Смоліне не покине". Але якщо все ж постане потреба консервації чи, навіть, закриття шахти, то, аби вирішувати все грамотно – з точки зору екології, точки зору витрат, і соціальних питань у тому числі, необхідна дійсно програма чи відповідний проект.
Однак на все це потрібні гроші. Тому у керівництва комбінату велике сподівання на те, що, у зв’язку з відомими подіями в нашій країні і усвідомленням важливості розвитку ядерно-паливного комплексу, ставлення до ядерної енергетики в державі буде кардинально переглянуте – у кращий бік. В останні роки увага їй практично не приділялась. У пріоритеті були вугільники, теплові генерації, зелена енергетика.
Та навіть у такій непростій ситуації Східний гірничо-збагачувальний комбінат намагається нарощувати обсяги виробництва. За підсумками 2013 року, повідомив Олександр Сорокін, загальна сума всіх видів податків, сплачених до бюджетів Інгульською, Смолінською та Новокостянтинівською шахтами, склала 175 мільйонів гривень, у тому числі 64 мільйони – внесок конкретно Інгульської шахти. На території Дніпропетровської області сума податкових платежів суттєво менша.
Про необхідність відповідної програми (можливо, навіть на урядовому рівні) щодо комплексного вирішення проблем, з якими зіткнулися у селищі Смоліне, говорив і голова обласної державної адміністрації Олександр Петік. На його думку, до розв’язання цих проблем слід залучати й парламентарів від Кіровоградщини – тих, хто готовий захищати економічні інтереси області. Добре було б сформувати у Верховній Раді (знову ж таки, за підмоги нардепів-земляків) профільну групу з підтримки ядерної енергетики. Адже, як засвідчують події лютого-квітня, питання національної безпеки – це, насамперед, першочергове завдання для нас самих. І, мабуть, зовсім би по-іншому для нас складалась ситуація, зовсім би іншим було до нас ставлення, і ми не втратили б те, що втратили, якби мали в державі замкнутий ядерний цикл.
А стосовно більш нагальних для нас завдань, то, за словами голови ОДА, треба продовжувати й надалі позитивну практику співпраці обох областей – Кіровоградської та Дніпропетровської, з тим, щоб спільно виробляти пропозиції для уряду та парламенту щодо належної оцінки переваг ядерної енергетики. Адже сьогодні це важливий елемент не тільки енергонезалежності, а й загалом національної безпеки держави.